ІВАН ФРАНКО Доповідь про письменника

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичі на Львівщині в родині коваля. Навчався у початковій (1862—1864) та німець­кій нормальній (1864—1867) школах, пізніше — у Дрогобицькій гімназії (1867—1875). 1875 року вступив на філософський факультет Львівсько­го університету, який залишив через арешт у червні 1877 р. Пізніше був заарештований ще двічі (1880; 1889). Майже постійно співробітничав з різноманітними періодичними виданнями, на сторінках яких виступав як критик, публіцист, науковець. Наукові інтереси Франка зумовили працю над докторською дисертацією, що була ним захищена 1893 р. у Віденському університеті. Із 1894 р. видавав журнал «Житє і слово», після закриття якого з 1898 р. був членом редакційного комітету «Літера­турно-наукового вісника». Взимку 1907—1908 рр. здоров'я письменника значно погіршилось. Матеріальні нестатки й виснажлива праця призвели до загострення хвороби восени 1915 р. Помер Франко 28 травня 1916 р.; похований у Львові.

Іван Франко — поет, прозаїк, драматург. Початок його літературної діяль­ності припадає на часи навчання в гімназії. Першими спробами були по­езії, що друкувалися в журналі «Друг» та сформували збірку «Балядьі і росказьі» (1876). Кращі твори другої половини 70-х — 80-х рр. склали поетичну збірку «З вершин і низин» (1887), що засвідчила творче зростан­ня митця. Збірка поєднує поезії на різні теми, переважно громадянські. На­ступна книжка поезій Франка «Зів'яле листя» (1896) цілком відповідає авторському визначенню ліричної драми. Біографічно зумовлена, вона вод­ночас є мистецьким шедевром і драматичним людським документом. До збірки «Мій Ізмарагд» (1898) увійшли переважно поезії 1897 р. та частина більш ранніх творів. У них знайшли відображення моральні й громадянські пошуки автора, позначені напруженим драматизмом та складною динамі­кою емоцій. 1900 року побачила світ поетична збірка Франка «Із днів жур­би». Важливим етапом його поетичної біографії стала наступна книжка «Semper tiro» (1906).

Франкові належить авторство ряду творів у жанрі поеми, серед яких на особливу увагу заслуговують «Іван Вишенський» та «Мойсей». Останній твір стосується складного комплексу національної, громадянсь­кої й особистісної проблематики, осмисленого в узагальнено-філософсь- кому ключі. Поема перейнята суворим усвідомленням неминучості жертв і складних випробувань на шляху людини й народу до духовного онов­лення.

Франко — автор більш як ста прозових творів. Природно, що не всі з них однорідні за мистецькими вартостями. Прикметною особливістю прози письменника є її виражена тенденційність, що іноді переходить у публіцистичність, схематичну ілюстрацію політичних ідей, як, при­міром, у повісті «Борислав сміється» (1881 — 1882).

Серед драматургічних творів Франка безсумнівним здобутком є п'єса «Украдене щастя» (1893).